GAUDI

غاودي
高迪
גאודי
ガウディ
가우디
Гауди

source: adcultureit

La vita e l’opera di Antoni Gaudi si intrecciano con quella di Barcellona, città solare e che l’architetto ha contribuito a rendere vitale nel design. La sua visione del design e le contaminazioni con il mondo arabo ne fanno uno dei più prolifici designer del ‘800.
Antoni Gaudì y Cornet (Reus, 25 giugno 1852 – Barcellona, 10 giugno 1926) è stato un architetto spagnolo. Fu il massimo esponente del modernismo catalano, pur essendo la personalità meno organica a tale movimento artistico di cui comunque condivideva i presupposti ideologici e tematici, completandoli però con una ispirazione personale, basata principalmente su forme naturali, che giunse a degli esiti anticipatori dell’espressionismo e di altre avanguardie, compreso il surrealismo.

Malgrado abbia realizzato un gran numero di edifici, soprattutto a Barcellona, la sua fama è legata soprattutto al tempio della Sagrada Família, ancora in costruzione. Un gruppo di sette delle sue opere, poste a Barcellona, sono state inserite nella lista dei patrimoni dell’umanità dell’UNESCO nel 1984.

Gaudí nacque il 25 giugno 1852, nella provincia di Tarragona, nella Catalogna meridionale. Benché il suo luogo di nascita sia disputato, i documenti ufficiali lo stabiliscono nella cittadina di Reus, mentre altri rivendicano la sua nascita a Riudoms, un piccolo villaggio a 3 km di distanza; certo è che fu battezzato a Reus un giorno dopo la nascita. I genitori Francesc Gaudí Serra e Antònia Cornet Bertran provenivano entrambi da famiglie di artigiani calderai.
Dal 1869 studiò a Barcellona, una città che stava crescendo e cambiando tumultuosamente e dove stavano maturando i fermenti culturali del modernismo catalano e della Renaixença, il movimento culturale e politico del recupero della lingua e della cultura catalana e delle rivendicazioni nazionalistiche contrapposte al centralismo castigliano. Gaudí condivise per tutta la vita tali aspirazioni autonomistiche facendo pienamente parte dell’atmosfera di rinnovamento culturale che caratterizzava allora Barcellona.

Si diplomò nel febbraio del 1878 alla Scuola Superiore di Architettura, ma già prima di diplomarsi riuscì a lavorare con i migliori architetti del tempo. La sua formazione fu ampia. Studiò i testi di John Ruskin, Viollet-le-Duc e Richard Wagner, ma anche la tecnica dei nuovi materiali da costruzione come il cemento. Nello stesso 1878, a Parigi durante l’Esposizione Universale, avvenne l’incontro fondamentale, quello con l’industriale catalano Eusebi Güell i Bacigalupi, che divenne il suo principale mecenate commissionandogli alcune delle sue più famose opere. In questo periodo Gaudí parteciperà alla vivace vita sociale della città, mentre negli anni successivi sarà noto per il particolare carattere schivo e solitario.

Dopo aver collaborato con Joan Martorell, nel 1883, a soli 31 anni, venne nominato architetto capo della costruzione in città del tempio Espiatorio della Sagrada Família, cominciando a costruire la cripta (1884-1887) e poi l’abside (1891-1893). Si tratta di una costruzione monumentale e complessa, tuttora in fase di costruzione, che assorbì le sue energie fino alla morte esemplificando l’associazione tra arte, architettura e vita che caratterizza l’intensa opera di Gaudí. Nello stesso 1883 cominciò a costruire la Casa Vicens, in cui rifiuta il rigore geometrico della tradizione e reinterpreta lo stile mudéjar accostando mattone e azulejo. Nel 1887 il conte Güell gli affida la costruzione della sua residenza di città, il Palazzo Güell, in cui Gaudí usa per la prima volta gli archi di catenaria che saranno un elemento costante del suo linguaggio architettonico. Negli anni 1898-1900 fu costruita la Casa Calvet, un edificio in pietra che ottenne il premio assegnato dal Comune di Barcellona per il miglior edificio realizzato in città, confermando il successo professionale di Gaudí. A partire dal 1900, nascono i maggiori capolavori, quasi tutti a Barcellona: il parco Güell in cui natura, scultura e architettura si confondono in una grande maestria artigianale nell’uso dei materiali, la Casa Batlló (1904- 1907) con la facciata rivestita da un mosaico di paste vitree colorate, la chiesa della Colònia Güell a Santa Coloma de Cervelló di cui fu costruita la sola cripta.

Sagrada Familia Barcellona

La Casa Milà (1906-12) dalla movimentata e plastica facciata in pietra, fu l’ultima opera civile dell’architetto, che dal 1914 si dedicò esclusivamente ai lavori della Sagrada Família, accentuando la tendenza alla solitudine, tanto da vivere in una stanzetta nel cantiere. Il 7 giugno del 1926 fu investito da un tram (notevole il fatto che sia stato il primo tram messo in circolazione nella città). Il suo miserevole aspetto ingannò i soccorritori, i quali lo credettero un povero vagabondo e lo trasportarono all’ospedale della Santa Croce, un ospizio per i mendicanti fondato dai ricchi borghesi della Catalogna. Fu riconosciuto soltanto il giorno successivo dal cappellano della Sagrada Família e morì il 10 giugno. Nonostante questa fine quasi miserabile, al suo funerale parteciparono migliaia di persone. I barcellonesi lo soprannominarono da quel momento “l’architetto di Dio”.
.
.
.
.
.
.
source: noticiasuniversianetmx

Antoni Gaudí i Cornet (Riudoms o Reus, 25 de junio de 1852 – Barcelona, 10 de junio de 1926) fue un arquitecto español, máximo representante del modernismo catalán.

Gaudí fue un arquitecto con un sentido innato de la geometría y el volumen, así como una gran capacidad imaginativa que le permitía proyectar mentalmente la mayoría de sus obras antes de pasarlas a planos. De hecho, pocas veces realizaba planos detallados de sus obras; prefería recrearlos sobre maquetas tridimensionales, moldeando todos los detalles según los iba ideando mentalmente. En otras ocasiones, iba improvisando sobre la marcha, dando instrucciones a sus colaboradores sobre lo que tenían que hacer.

Dotado de una fuerte intuición y capacidad creativa, Gaudí concebía sus edificios de una forma global, atendiendo tanto a las soluciones estructurales como las funcionales y decorativas. Estudiaba hasta el más mínimo detalle de sus creaciones, integrando en la arquitectura toda una serie de trabajos artesanales que dominaba él mismo a la perfección: cerámica, vidriería, forja de hierro, carpintería, etc. Asimismo, introdujo nuevas técnicas en el tratamiento de los materiales, como su famoso “trencadís” hecho con piezas de cerámica de desecho.

Después de unos inicios influenciado por el arte neogótico, así como ciertas tendencias orientalizantes, Gaudí desembocó en el modernismo en su época de mayor efervescencia, entre finales del siglo XIX y principios del XX. Sin embargo, el arquitecto reusense fue más allá del modernismo ortodoxo, creando un estilo personal basado en la observación de la naturaleza, fruto del cual fue su utilización de formas geométricas regladas, como el paraboloide hiperbólico, el hiperboloide, el helicoide y el conoide.

La arquitectura de Gaudí está marcada por un fuerte sello personal, caracterizado por la búsqueda de nuevas soluciones estructurales, que logró después de toda una vida dedicada al análisis de la estructura óptima del edificio, integrado en su entorno y siendo una síntesis de todas las artes y oficios. Mediante el estudio y la práctica de nuevas y originales soluciones, la obra de Gaudí culminará en un estilo orgánico, inspirado en la naturaleza, pero sin perder la experiencia aportada por estilos anteriores, generando una obra arquitectónica que es una simbiosis perfecta de la tradición y la innovación. Asimismo, toda su obra está marcada por las que fueron sus cuatro grandes pasiones en la vida: la arquitectura, la naturaleza, la religión y el amor a Cataluña.

La obra de Gaudí ha alcanzado con el transcurso del tiempo una amplia difusión internacional, siendo innumerables los estudios dedicados a su forma de entender la arquitectura. Hoy día es admirado tanto por profesionales como por el público en general: la Sagrada Familia es actualmente uno de los monumentos más visitados de España. Entre 1984 y 2005 siete de sus obras han sido consideradas Patrimonio de la Humanidad por la Unesco.

”La belleza es el resplandor de la verdad, y como que el arte es belleza, sin verdad no hay arte”. – Antoni Gaudí.
.
.
.
.
.
source: gaukartifact

Antoni Gaudí i Cornet (Catalan pronunciation: [ənˈtɔni ɣəwˈði]; 25 June 1852–10 June 1926) was a Spanish Catalan architect and figurehead of Catalan Modernism. Gaudí’s works reflect his highly individual and distinctive style and are largely concentrated in the Catalan capital of Barcelona, notably his magnum opus, the Sagrada Família.
Much of Gaudí’s work was marked by his big passions in life: architecture, nature, religion. Gaudí studied every detail of his creations, integrating into his architecture a series of crafts in which he was skilled: ceramics, stained glass, wrought ironwork forging and carpentry. He introduced new techniques in the treatment of materials, such as trencadís, made of waste ceramic pieces.

After a few years under the influence of neo-Gothic art and Oriental techniques, Gaudí became part of the Catalan Modernista movement which was reaching its peak in the late 19th and early 20th centuries. His work transcended mainstream Modernisme, culminating in an organic style inspired by nature. Gaudí rarely drew detailed plans of his works, instead preferring to create them as three-dimensional scale models and molding the details as he was conceiving them.

Gaudí’s work enjoys widespread international appeal and many studies are devoted to understanding his architecture. Today, his work finds admirers among architects and the general public alike. His masterpiece, the still-uncompleted Sagrada Família, is one of the most visited monuments in Spain. Between 1984 and 2005, seven of his works were declared World Heritage Sites by UNESCO. Gaudí’s Roman Catholic faith intensified during his life and religious images permeate his work. This earned him the nickname “God’s Architect” and led to calls for his beatification.

Gaudi’s work is admired by architects around the World as being one of the most unique and distinctive architectural styles.

His work has greatly influenced the face of Barcelona Architecture and you will see Gaudi’s work all over the city.

The son of a coppersmith, Antoni Gaudi was born in Reus, Spain in 1852. He studied at the Escola Superior d’Arquitectura in Barcelona and designed his first major commission for the Casa Vincens in Barcelona using a Gothic Revival style that set a precedent for his future work.

From the very beginning his designs were different from those of his contemporaries.

Gaudi’s work was greatly influenced by forms of nature and this is reflected by the use of curved construction stones, twisted iron sculptures, and organic-like forms which are traits of Gaudi’s Barcelona architecture.

Gaudi also adorned many of his buildings with coloured tiles arranged in mosaic patterns. This added another important dimension to his buildings which is so often overlooked by architects – the use of colour.

Over the course of his career, Gaudi developed a sensuous, curving, almost surreal design style which established him as the innovative leader of the Spanish Art Nouveau movement.

The combination of original design, interesting shaped stonework, and vibrant colours in Gaudi’s work give the viewer a truly breathtaking visual experience.

La Sagrada Familia by Antonio Gaudi

La Sagrada Familia is one of Gaudi’s most famous works in Barcelona. It’s a giant temple that has been under construction since 1882 and it’s not expected to be completed for between 30 to 80 years ( time for completion varies depending on different sources of information). Regardless of all the controversy surrounding the Sagrada Familia it is a truly magnificent building.

It’s been under construction for over 100 years, with more work to be done.The church has some of the most ornate, complex architecture ever seen. People either love the design or hate it.
.
.
.
.
.
.
source: fnrtop

بالإنجليزية: Antonio Gaudi‏) من أشهر المعماريين من مواليد 25 يونيو 1852 وتوفي في 10 يونيو 1926 كاتالونيا – اسبانيا. ولد في مقاطعة جنوب تاراغون في كاتالونيا، إسبانيا في 1852. ويقال ان وثائق رسمية تدل على انه ولد في مدينة الغلط، بينما يدعي آخرون انه ولد في ريدومس riudoms، وهى قرية صغيرة تقع 5 كم (3 اميال) من الغلط، [2] — وقيل أيضاً انه هاجر من الغلط بعد يوم واحد من ولادته. الفنان الوالدين، وفرانسيس gaudí سيرا antònia البوق bertran، كلاهما جاءوا من أسر metalsmiths.
أصغر من الخمسة، وقال انه وجد gaudí عرجاء جدا للعب مع الاصدقاء بلدة السن بسبب الروماتيزم. (يعتقد البعض أنه قد سوى التهاب المفاصل في يديه ويمكن، في الواقع، واتخاذ المشي.) لانه كان في قدر كبير من الألم، وقال انه نادرا ما كان قادرا على المشي على الاقدام وأجبر على ركوب أ الحمار عندما اراد الاستثماري من منزله. حقيقة انه لا تزال قريبة من المنزل وسمحت له وقت فراغ كبير لفحص طبيعه وتصميمها. وقد كان الافتراض ان هذا التعرض للطبيعه في سن مبكره ان بدأت لشحذ اثنين من مساعديه اعظم الصفات : والمراقبة تحليل الطبيعة
التعليم العالي

Gaudí، بوصفه طالب هندسة معمارية في Escola tècnica متفوقة d’ arquitectura في برشلونة في الفترة من 1873 إلى 1877، وحقق متوسط درجات فقط ولكن احسنت في بلده “المحاكمه الرسومات والمشاريع” [4] وبعد خمس سنوات من العمل، وقال انه حصل على جائزة اللقب من المهندس المعماري في عام 1878. كما كان وقع gaudí عنوان، elies rogent اعلنت “ساب qui si حاشيه donat el دبلوم boig ذكر بيان للامم المتحدة للامم المتحدة للزراعة العضويه geni : el تيمبس ens هو dirà” (“من يدري إذا اعطينا هذا الدبلوم إلى بندق أو إلى عبقرية. الوقت وسوف تتحقق “.)
حديثا اسم المهندس المعماري بدأ على الفور إلى تخطيط وتصميم وستبقى المنتسب إلى المدرسة حياته كلها
النمط الفني

Gaudí ‘sالمنجزه تحفة، sagrada famíliagaudí أول الاشغال صممت في الأسلوب القوطي والاساليب المعماريه التقليديه الإسبانية، لكنه سرعان ما وضعت بلدة متميزه أسلوب نحتي. المهندس المعماري الفرنسي يوجين viollet – جنيه – دوك، الذين يروجون وجود شكل من اشكال تطور الهندسه المعماريه الجرمانيه، وثبت تأثير كبير على gaudí. ولكن الطالب تجاوز السيد المهندس المعماري وcontrived عاليا الاصل تصاميم—معقد بشكل خيالي وغير النظاميه. بعض مؤلفاته اعظم الاعمال، وابرزها مدينة لوس انجلوس sagrada Família، لها تقريبا hallucinatory السلطة.
القوس ودوامة staircase.he المتكامله فان منحنى السلسله القوس وهياكل سطح زائد، الطبيعة العضويه الاشكال، وسيولة الماء إلى صاحب العمارة. بينما تصميم المباني، لاحظ قوى الجاذبية ومنحني السلسله المتصله بالمبادئ. (gaudí صمم العديد من بلدة هياكل مقلوب شنقا مختلف الاوزان على الاوتار أو سلاسل مترابطه، باستخدام الجاذبية لحساب catenaries الطبيعيه لمنحنى القوس أو المدفن.
Trencadís باستخدام تقنيه، وكثيرا ما gaudí زينت الاسطح مع كسر البلاط.
المهندس المعماري تم تصنيفها على انها اعمال فنية NOUVEAU الهندسه المعماريه، تمهيدا لالعمارة الحديثة. ولكن بلدة اعتماد biomorphic الاشكال بدلا من خطوط متعامد وضعه في الفئة ILA نفسه (في اللاتينية، الفريده من نوعها).
التاثيرات السياسية و الاجتماعية

الفرص التي تتيحها كاتالونيا تأثيرات اجتماعية واقتصادية وسياسية كانت لا نهاية لها. Catalans مثل antoni gaudí كثيرا ما فضل المنطقة المتنوعة احدث الاساليب العالمية في أعمالهم. يقلد به الطبيعة، وهذه الرمزيه الفنانين ودفعت إلى الخلف المقاطعه المتزايدة المجتمع الصناعي.
Gaudí، ضمن أمور أخرى، روجت الكتلانيه الحركة من اجل استعادة سيادتنا إسبانيا من خلال دمج العناصر الكتلانيه للثقافة في بلدة التصميمات. [9]. Gaudí متورط في السياسة منذ وأيد catalanist حزب الرابطه الإقليمية. على سبيل المثال، في عام 1924، السلطات الإسبانية) التي يحكمها الدكتاتور دي ريفيرا Primo) مغلقة برشلونة للكنائس من اجل الحيلوله دون القوميه احتفال (الحادي عشر من ايلول، يوم وطني للكاتالونيا)، وحضر إلى gaudí القديسين justus وقس كنيسة وكانت اعتقلتهم الإسبانية من اجل الاجابه على الشرطة في الكتلانيه.
.
.
.
.
.
.
.
source: www2csvtqcca

Ses parents :
Francesc Gaudi (1813-1906) de Riudoms et Maria Antonia Cornet (?-1876) de Reus le 9 mai 1843 mariés à l’église Saint-Pierre à Reus par le prêtre Joan Ixart.

Jeune enfance :
Antoni Plàcid Guillem Gaudi Cornet naquit le 25 juin 1852 à 9:30 AM. Les historiens ne s’entendent pas de l’endroit exact où Gaudi est né. Certains disent à Baix Camp dans la province de Tarragone, d’autres disent à «Mas de la Calderera» (mi-chemin entre Reus et Riudoms). D’autres s’accordent simplement sur le fait qu’il soit né à Reus. Gaudi fut baptisé dès le lendemain de sa naissance, soit le 26 juin à l’église St-Pierre par le prêtre Joan Casas. Gaudi fut l’enfant de la famille qui vécu le plus longtemps. Il a eu deux soeurs nommées Rosa (née le 5 mai 1844 et décédée en 1879) et Maria (née le 20 avril 1850 et aucune information sur son décès). Il a aussi eu deux frères. Il ne connut pas le premier, Francesc, qui vécut du 20 avril 1848 jusqu’au début de l’an 1850. Son deuxième frère, nommé lui aussi Francesc, naquit le 27 mai 1851 et décéda en 1876. Francesc et Antoni sont les deux seuls enfants de la famille ayant obtenu un diplôme d’études supérieures. Antoni Gaudi n’eut pas une jeunesse comme tous les autres enfants de son âge. Il ne pouvait pas pratiquer de sport ou jouer avec des amis à cause de son grave problème d’asthme. Cela le rendit donc très jeune un garçon autonome et indépendant. Il passait la plupart de son temps seul. Il aimait beaucoup observer les animaux, plantes et minéraux. À cause des maladies qui étaient toujours après lui, les médecins conseillèrent à ses parents de lui donner un régime végétarien qu’il garda tout au long de sa vie.

L’école :
Gaudi débuta l’école avec le professeur Francesc Berenguer. La salle de classe était située dans la maison de Berenguer sur la rue Monterols à Reus. En anecdote, on raconte que le professeur avait dit un jour que les oiseaux se servaient de leurs ailes pour voler. Gaudi répondit après cette phrase que les poulets ont des ailes mais ils ne peuvent pas voler, ils les utilisent pour courir plus vite. Cela prouve que malgré son très jeune âge (quelques années à peine), Antoni avait un très bon sens de l’observation. À l’âge de 11 ans, Gaudi entra à l’école de Pious, elle aussi située à Reus. Gaudi n’aimait pas beaucoup l’école et il n’obtenait pas d’excellents résultats. Avec le temps par contre, il eut de très bonnes améliorations et ses résultats furent à la hausse. Il devint aussi plus religieux à cette époque. Il pratiquait beaucoup avec sa famille et il faisait plusieurs lectures religieuses en classe. Antoni commença également à cet âge à s’intéresser de plus en plus à l’architecture. Il passa quelques années à cette école mais on ne connaît pas la date exacte de son départ.

Université :
En 1868, à l’âge de 16 ans, Gaudi déménagea à Barcelone pour y étudier l’architecture. Avant d’entrer à l’université, il devait passer des cours préparatoires à «l’École Provinciale d’Architecture» ainsi qu’au «Collège des Sciences». Une fois qu’il aurait complété tous ces cours, il serait en mesure d’entrer à «l’École de Techniques Supérieures en Architecture». À l’école provinciale, il manquait souvent ses cours mais il se rendait à la bibliothèque plusieurs fois par jour. En plus d’avoir des cours d’architecture, il étudiait également la philosophie, l’histoire et l’économie car Gaudi disait : «les différents styles architecturaux ne dépendent pas seulement des idées esthétiques mais également de l’impact social et politique (source : http://www.gaudiclub.com)». Antoni n’était pas un étudiant qui se démarquait beaucoup mais il obtenait de très bons résultats. Il avait ses meilleurs résultats dans le cours «design des bâtiments». Un projet était de dessiner la porte d’entrée d’un cimetière. Il commença par dessiner un corbillard ainsi que des personnes en larmes. Quand son professeur vit ses dessins, il dit que cet homme était soit un fou, soit un pure génie. Le 11 février 1878, Gaudi fut nommé architecte par le directeur de «l’Ecole de Technique Supérieure en Architecture». Pendant ses études, Gaudi vécut à deux endroits différents, toujours accompagné de son père et de sa nièce Rosa Egea. La mère d’Antoni décéda en 1876. Son premier appartement était situé au 12 de la place «Montcada». Le propriétaire de ces appartements se nommait Patrici Barnsuell. Sa deuxième résidence était située au 10 de la rue Espaseria. Antoni a été influencé de plusieurs manières tout au long de ses études pour créer un style propre à lui. Ses premières inspirations se trouvaient dans les livres médiévaux et dans les livres de l’art gothique. Il y a aussi eu trois auteurs en particulier qui influencèrent grandement Gaudi soit l’anglais John Buskin, Viollet-le-Duc ainsi que William Morris. Gaudi devait également travailler pendant qu’il étudiait. Il entra dans l’armée à l’âge de 22 ans soit le 7 juillet 1874. Il la quitta en 1977. Pendant ce séjour, il n’est jamais allé au combat. Il eut également ses premiers projets architecturaux pendant cette période de sa vie. Premièrement, il concevait des dessins en compagnie de Francesc de Paula Villar dans le but de rénover le monastère «Montserrat». Il fit également des plans pour les machines de la compagnie «Padros i Borras».

Sa carrière :
Gaudi ne perdit jamais contact avec les travailleurs de plus basse classe. Ce n’est donc pas surprenant que son premier projet d’envergure fût de rénover les lieux de travail de la compagnie de Mataranense. Ce projet était pensé dans le but d’améliorer la qualité de vie des travailleurs. Gaudi manqua par contre de temps et seulement une partie de l’usine et un kiosque furent construits. Antoni était désappointé mais lors de la présentation de ce projet à un congrès de Paris en 1878, il fut grandement acclamé. Il se fit donc une bonne réputation et il commençait à être de plus en plus populaire. C’est aussi à ce moment qu’il rencontra un homme qui devint un de ses meilleurs amis et patron : Eusebi Güell. À la suite de ce congrès, il décora la pharmacie «Gibert» à Barcelone en compagnie de l’architecte Martorell. Cette amitié avec cet architecte lui a permis de prendre en main quelques temps après le projet de la Sagrada Familia. Ce projet était initialement dirigé par Francisco de Paula del Villar (son ancien professeur) qui voulait mettre à terme l’idée de Josep Bocabella. Martorell faisait lui aussi partie de l’équipe. Il n’était par contre pas en accord avec le choix de matériaux à utiliser. Après quelques chicanes, Del Villar décida de laisser tomber et de quitter l’équipe. Bocabella offrit donc à Martorell de prendre en charge le projet mais celui-ci refusa. Il proposa donc aussitôt son jeune assistant, Gaudi, qui fut tout de suite accepté. En 1883, Antoni Gaudi prit officiellement le contrôle du projet auquel il y consacra 43 années de sa vie. Entre temps, son deuxième projet d’envergure fut le Palacio Güell. Eusebi Güell qui avait complètement confiance en son ami lui confia ce projet. Ensuite, Gaudi construisit le pavillon Trans-Atlantique pour la grande exposition universelle de Barcelone en 1888. Il fit de petites constructions durant les années qui suivirent mais la prochaine grande étape de sa carrière fut en 1900 avec la « Casa Calvet ». Cette maison a un style assez extravaguant et elle reçut le titre de bâtiment de l’année. En 1900, il commença aussi à construire le Parc Güell. Ce projet était destiné à devenir une citée jardin avec six maisons ainsi que plusieurs services communs. En 1905, Gaudi déménagea avec son père et sa nièce dans une des maisons du Parc Güell construite par son assistant Berenguer. Quelques mois plus tard, son père décéda. Il envoya sa nièce dans une pension où elle y décéda le 11 janvier 1912. Par la suite, Gaudi commença la construction de la Pedrera, une de ses œuvres les plus connues. Cette maison fut construite pour le Père Milà et fut terminée en 1910. Il construisit également dans cette même période la Casa Battlo pour Josep Battlo. Cette maison créa un effet de surprise dans la communauté à cause des balcons et des cheminés hors du commun.

Sa vieillesse :
En 1910, il commença à se faire connaître en Amérique. Il a dû ensuite prendre en 1911 une année de repos causée par la maladie. Plusieurs de ses bons amis et parents décédèrent pendant les années qui suivirent. Entre autre, son bon ami et patron Eusebi Güell en 1918. Tous ces événements tristes l’ont beaucoup affecté et il se servait du peu d’énergie qu’il lui restait pour travailler sur son plus beau projet : la Sagrada Familia. Le 7 Juin 1926, Antoni Gaudi fût heurté par un tramway aux intersections de la rue « Carrer de Bailen » et « Gran Vià ». Toute la ville lui rendit un dernier hommage et son corps fut transporté dans la crypte de la Sagrada où il y repose encore.
.
.
.
.
.
.
.
source: slidescoil

אנטוני גאודי אי קורנט (מוכר גם כאנטוניו גאודי או בקיצור גאודי; בקטלאנית: Antoni Gaud i Cornet; 25 ביוני 1852 – 10 ביוני 1926) היה אדריכל קטלאני שהתפרסם בזכות סגנונו העיצובי-פיסולי הייחודי. עבודתו מסווגת כחלק מסגנון המודרניסטה השייך לתנועת האר נובו באדריכלות, תנועה שהיוותה את תחילתה של התקופה המודרנית באדריכלות, אך סגנונו הייחודי נקרא על שמו “סגנון גאודי”.
.
.
.
.
.
.
.
source: caneiscomtw

安東尼·高第·科爾內特（加泰羅尼亞語：Antoni Gaudí i Cornet，1852年6月25日－1926年6月10日）是西班牙「加泰羅尼亞現代主義」（Catalan Modernisme，屬於新藝術運動）建築家，為新藝術運動的代表性人物之一。

高第出生於雷烏斯，世代是做鍋爐的鐵匠，所以他天生具有良好的空間解構能力與雕塑感覺；又因小時患有風濕病而不能和其他小朋友一起玩耍，只能敏銳的觀察大自然，使他日後成為師法自然的建築師。高第從觀察中發現自然界並不存在純粹的直線，他曾說過：「直線屬於人類，曲線屬於上帝。」所以終其一生，高第都極力地在自己的設計當中追求自然，在他的作品當中幾乎找不到直線，大多採用充滿生命力的曲線與有機型態的物件來構成一棟建築。

他是五兄弟中最小的一個，受到父親的鼓勵而到巴塞隆納讀建築系。1878年，瓷磚商馬紐·維森斯（Manuel Vicens）委託高第設計一棟避暑別莊，叫做維森斯之家（Casa Vicens），高第從此開始了自己的設計生涯。然而維森斯之家並不是高第最經典的作品，高第在接下來的幾個作品當中，才漸漸樹立起自己獨一無二的建築風格。1878年高第也認識了他最重要的贊助者，顯赫的歐塞比·桂爾先生（Eusebi Güell），奎爾先生驚於高第的天才，從此委託高第設計墓室、殿堂、宅邸、亭台等，使高第能充分自由地表現自我，發揮才華。高第的許多作品除了表現極強烈的個人風格之外，也對往後的現代設計乃至於後現代建築設計提供了許多養分。

高第終生未婚，除了工作，沒有任何別的愛好和需求，聖家堂是他最偉大的作品，他把一生中的43年都貢獻在那裡，1925年還乾脆搬到教堂的工地去住，全心全意研究教堂的結構設計，1926年6月7日的下午，高第完成當天的工作從聖家堂到市中心的教堂做禮拜，被一輛電車撞倒，當時他衣衫破舊，路人以為是流浪漢，把他送到聖十字醫院，三天後去世了，大家才發現流浪漢竟是高第，為他舉行了很隆重的葬禮，送葬的隊伍從聖十字醫院一直緩緩的延伸到了聖家堂，把他安葬在他未完成的聖家堂地下。
.
.
.
.
.
.
.
source: gimnasium9hekblogspot

Анто́ні Ґауді́-і-Курне́т (повне прізвище та ім’я — Анто́ні-Пла́сід-Ґільє́м Ґауді́-і-Курне́т, кат. Antoni Plàcid Guillem Gaudí i Cornet, ісп. Antonio Plácido Guillermo Gaudí y Cornet — Антоніо-Пласідо-Гільєрмо Гауді-і-Корнет; 25 червня 1852, Реус — 10 червня 1926, Барселона) — каталонський архітектор, новатор форми та один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві. Більшість його робіт зосереджена в Барселоні.
Життя

Антоні Ґауді народився в невеличкому місті Реус поблизу Таррагони (Каталонія). Його батько був ремісником-казаняром. Мати померла, коли він ще був дитиною, брат і сестра теж померли молодими.
Сам Ґауді починає цікавитись архітектурою та малюванням ще в школі в Реусі, а в 1870 році переїжджає в Барселону, щоб згодом вступити до місцевого університету на факультет архітектури. Для цього він декілька років готується, одночасно підробляючи креслярем у місцевих архітекторів.
В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та багатоманіттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль.
Барселонський університет закінчує в 1878 році. «Або геній, або божевільний» — так сказали про нього на випускному екзамені.
Втім, на час закінчення університету, він вже мав непогані зв’язки в архітектурних колах Барселони, зробив декілька успішних проектів — це дозволило йому досить легко та швидко стати успішним архітектором. В подальшому він навіть і не залишав Барселони, за виключенням коротких подорожей до Марокко в 1887 та візитів в Кастилію, де в нього був один проект.
Його дивовижні, навіть божевільні та супервитратні проекти щедро фінансував багатий промисловець-бавовняр Аузебі Ґуель, завдяки якому Ґауді міг зосереджуватись на творчості, абсолютно не думаючи про гроші.

Ґауді був фігурою досить ексцентричною. Принципово відмовлявся розмовляти іспанською, розмовляв тільки каталанською з підлеглими та відвідувачами і навіть з королем Іспанії, який колись відвідав його будівний майданчик. Одного разу його побила місцева поліція за «розпалення національного сепаратизму».
З дитинства потерпаючи від ревматизму, він створив для себе певний «здоровий спосіб життя», їв лише вегетаріанське, інтенсивно займався водними процедурами, обов’язково робив щоденні піші прогулянки. Від того місця де він жив з 1906 року до останнього та найвеличнішого його проекту — Храму Святого Сімейства, було майже чотири кілометри, цю відстань він щодня проходив пішки. Власне, усюди ходив тільки пішки, і це зрештою обернулось трагедією.
Ґауді в студентські роки можна назвати денді. Йому подобалось модно одягатись, вести досить розкутий спосіб життя. І абсолютним контрастом до цього є Ґауді після 40 років, майже фанатичний католик, який вів екстремальний, чернечий спосіб життя, дотримувався суворих постів, а після їх закінчення, як кажуть, «тримав шлунок напівпустим, щоб залишити місце для Бога». Щоденно сповідувався в гріхах та прагнув присвятити життя Богові, давши обітницю тепер працювати лише над релігійними замовленнями, ставав все більш нетерпимим до будь-якої критики своїх робіт, постійно вступав в конфлікти з владою, критикував сучасників та класиків…
Смерть застала Ґауді 7 червня 1926 року. Близько 6 години ранку він за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства, і на одному з жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. Але цього убогого, погано вдягненого старого, мабуть, сприйняли за місцевого жебрака, таксисти довго відмовлялись везти його до лікарні. Робітники з майданчика, помітивши відсутність Ґауді протягом декількох годин, почали розшукувати його, знайшли в місцевій лікарні для бідноти. 10 червня від отриманих поранень Антоні Ґауді помер. Поховали його в склепі незавершеного й досі Собору Святого Сімейства в Барселоні.

Творчість

Будинок Бісенс (кат. Casa Vicens) — будинок у Барселоні, замовлений у Ґауді Мануелем Бісенсом, власником цегляної та плиткової фабрики (який, до речі, був практично розорений цим будівництвом).
Фасад будинку Калбет
Елементи фасаду, маленькі ажурні башти нагадують про ісламські архітектурні мотиви, декоративне керамічне оздоблення шаховим орнаментом яскраво виділяється на фоні необтесаного каменю та охряної цегли, з яких зроблений будинок. В орнаментах кованих брам на вікнах та балконах використані рослинні мотиви. В інтер’єрі будинку також майстерно поєднані ісламські, японські та європейські мотиви,
Палац Ґуель (кат. Palau Güell) (адр. Carrer Nou de la Rambla 3-5) — міський будинок, замовлений промисловцем (та багаторічним спонсором Ґауді) Аузебі Ґуелєм.
Фасад будинку облицьований плитами сірого мармуру, лише між двома арками встановлена декоративна колона з каталонською емблематикою та вензелями господаря.

Через незвичні арки параболічної форми гості могли вільно проїжджати в просторий вестибюль будинку прямо в екіпажах, а в самому вестибюлі передбачений спіральний спуск в підвал, де знаходяться стайні.
В будинку 127 колон, і кожна з них унікальна — від приземлених, грибовидних в підвалі до елегантних полірованих з піренейського змійовика в приймальній залі.

В центрі будинку знаходиться зал з куполом висотою 17,5 метрів. В залі також встановлений орган унікальної конструкції з системою труб, які виходять в верхню галерею.
Інші кімнати розташовані навкруг центральної зали. Особливо цікавим є оформлення стелі кожної з кімнат. Розкішна кипарисова та евкаліптова обшивка, ажурна металева арматура. Не менш унікальними є й меблі, також спроектовані Ґауді.
На стелі будинку знаходиться невеликий купол з загостреною вежею. Він оточений 18 вишуканими кам’яними скульптурами.
Будинок Калбет — мабуть, єдина споруда, задля якої Ґауді довелось йти на компроміси. Власне, це був 8-квартирний будинок з підвалом та цокольним поверхом, в якому планувалось розташувати офісні приміщення.

Проект Ґауді був досить простим, майже традиційним, як для нього, але все ж таки несе відмітку індивідуальності автора, насамперед своїми численними балконами з ажурними брамами. В якості будівельного матеріалу Ґауді застосував необтесаний камінь. На стіні другого поверху, який займав господар будинку, Ґауді розмістив рельєфне зображення гриба — відомо, що Калбет був захопленим грибником.
В будинку Бальо (кат. Casa Batlló) Ґауді досягнув апогею своєї захопленості криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши його абсолютно до всього — від фасаду до інтер’єрів та меблювання. Покрівля виложена черепицею так, що нагадує риб’ячу луску. Сальвадор Далі з захопленням писав про цей будинок: «Це величезна, дивовижна, яскрава, переливчаста мозаїка з неперевершеною грою фарб, що іскряться, а з них проступають водні стихії»

Цей будинок часто називають «Педрерою» (кат. Casa Milà / La Pedrera), кам’яною печерою. Ґауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, з хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями-дзвонами. Сам Ґауді про цей будинок казав: «Його форми перегукуються з контурами гір, які оточують Барселону та їх можна побачити з даху цього будинку.»
Храм Святого Сімейства (Храм Святої Родини, кат. Temple Expiatori de la Sagrada Família) — кульмінація творчості Антоні Ґауді. Цю величну церкву почали будувати ще у 1882 році на пожертви віруючих, хоча сам Ґауді був залучений до проекту лише 1884 р. До самої смерті весь свій час він присвятив цьому будівництву, відволікаючися зрідка на інші проекти, а з 1914 року повністю зосередившися на соборі.
Трагічна загибель архітектора у 1926 р. не зупинила будівництво, воно продовжується й дотепер. Грандіозність задуму можна оцінити лише з того факту, що завершення його планується лише на 2026 рік.

Храм Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму. Згідно з проектом, храм має три фасади, кожний з яких має власну назву: західний — Різдва, східний — Страстей Христових, та південний — Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів. Всього заплановано дванадцять башт, що символізують кількість апостолів. З трьох фасадів за життя Ґауді майже збудований був лише один. Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами.
Окрім башт, за проектом Храм увінчується ще чотирма — більш високими — вежами, що символізують чотири Євангелія. Головна дзвіниця Ісуса Христа, увінчана хрестом, матиме заввишки 170 метрів, а друга за висотою дзвіниця Діви Марії — 120 метрів.
.
.
.
.
.
.
.
source: arquitetarartesblogspot

Antoni Placid Gaudí i Cornet (Reus ou Riudoms, 25 de junho de 1852 — Barcelona, 10 de junho de 1926) foi um arquitecto catalão, um dos símbolos da cidade de Barcelona, onde se educou e passou grande parte da vida. Aparece como um arquitecto de novas concepções plásticas ligado ao modernismo catalão (a variante local da art nouveau).

Apesar das formas orgânicas terem sido sua maior fonte de inspiração, Gaudí também buscou estímulos na arte gótica, nos livros medievais e na arte árabe. As primeiras obras de Gaudí são as mais influenciadas pelo estilo mourisco, sendo o mosaico um elemento bastante frequente na sua decoração de ambientes internos e fachadas. Suas principais realizações foram: A Casa Vicens, Palácio Guell, Parque Guell, Casa Batlô, Casa Milá, Palácio de Astroga, Casa de Los Boines.

Mosaicos De Gaudí
Apesar das formas orgânicas terem sido sua maior fonte de inspiração, Gaudí também buscou estímulos na arte gótica, nos livros medievais e na arte árabe. As primeiras obras de Gaudí são as mais influenciadas pelo estilo mourisco, sendo o mosaico um elemento bastante frequente na sua decoração de ambientes internos e fachadas. Suas principais realizações foram: A Casa Vicens, Palácio Guell, Parque Guell, Casa Batlô, Casa Milá, Palácio de Astroga, Casa de Los Boines.

A Cripta da Colónia Güell (1898-1917) fica situada no meio do bairro operário Santa Coloma de Cervelló, a sul de Barcelona, Espanha. Fundado por Eusebi Güell em 1898, vê-se ainda hoje apenas a parte que normalmente não se vê nas igrejas: a cripta. Mas este fragmento é de tal maneira genial que pode ser considerado uma das obras-primas de Gaudí.

GAUDÍ

A Casa Batlló é um edifício, situado no nº 43 do Paseo de Grácia, na chamada Ilha da Discórdia, num bairro modernista da cidade de Barcelona. Foi construída no período 1875 a 1877.

A Casa Calvet é um edifício desenhado por Antoni Gaudí situado na cidade de Barcelona, Espanha.
O edifício, de cinco andares, situa-se no número 48 da Rua Casp, no Eixample de Barcelona. Construiu-se entre 1898 e 1900, contando Gaudí com a colaboração de Francesc Berenguer, Joan Rubió e Juli Batllevell.

O Palácio Episcopal de Astorga é um edifício projetado pelo arquiteto espanhol Antoni Gaudí, ao estilo do modernismo catalão. Está situado na cidade de Astorga, a uma distância relativamente curta de Leão, onde se encontra a Casa Botines. A construção foi executada entre 1889 e 1913.

O Colégio Teresiano ou Colégio das Teresianas é um edifício da autoria do arquiteto modernista Antoni Gaudí, construído entre 1888 e 1889.[1] Situado na antiga localidade de Sant Gervasi de Cassoles (atualmente incorporada no distrito de Sarrià-Sant Gervasi de Barcelona), foi encomendado pelo padre Enric d’Ossó i Cervelló para alojar um colégio e o convento da Companhia de Santa Teresa de Jesus, que ele próprio havia fundado.[2] Em 1969, foi nomeado Monumento Histórico Artístico de Espanha.

O Palau Güell (em português Palácio Guëll) é um palácio localizado na cidade de Barcelona, Espanha. Construído entre 1885 e 1889, foi desenhado por Antoni Gaudí para Eusebi Güell, seu principal cliente e mecenas.

El Capricho é um edifício projectado em 1883 pelo arquiteto catalão Antoni Gaudí e construído sob a direção do arquiteto Cascante Colom em Comillas, Cantábria.